Реферат на тему: Судебная реформа на Украине (Судова реформа в Укра©нЁ) (Автор: Зигель Сергей, студент)

Раздел: История государства и права зарубежных стран ВСЕ РАЗДЕЛЫ

АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ Юридичний факультет Кафедра теорії та історії держави і праваКУРСОВА РОБОТА на тему: «СУДОВА РЕФОРМА 1864 р. В УКРАЇНІ» Науковий керівник: Кудін С. В. Виконав: студент 11-ї групи юридичного факультету Зігель Сергій Юрійович Київ 2001. ЗМІСТ Вступ 3 Дореформений суд в Україні. 4 Передумови і підготовка судової реформи 1864 року. . . . 7 Передумови судової реформи 1864 р.; а) розкладання і криза фортечного ладу; б) революційна боротьба проти царського суду. Підготовка судової реформи 1864 р. Судова реформа 1864 року. Судові статути (20 листопада 1864 року). . .18 Висновок. Список літератури. 1. ВВЕДЕННЯ Судова реформа XIX століття в Росії - реформа судової системи і судочинства. Викликана капіталістичними відношеннями, що развивавлись у країні, судова реформа відбила класові інтереси буржуазії, проводилася на основі судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864 року «Заснування судових установлень», статути карного і цивільного судочинства, стомившись про покарання, що накладаються світовими суддями. На околицях Російської імперії статути вводилися зі значними змінами; остаточно процес був завершений лише до 1896 року.1 Судова реформа 1864 року звичайно трактується в літературі як найбуржуазніша з усіх реформ того часу. Дослідники вважають її самою послідовною. Дійсно, у принципах, на яких побудована реформа, буржуазна ідеологія відбилася найбільше повно. В жодній іншій реформіі цього немає, - там охоронний момент, захист інтересів дворянства, царату виявляються зі всією повнотою. Звичайно, треба мати на увазі, що суд та правосуддя - це системи, із якими громадянин зіштовхується не повсякденно, він може прожити життя, жодного разу не побувавши в суді. У цьому значенні для підданних Російської імперії судова реформа була менш важлива, ніж інші. Водночас у суді зіштовхуються не стільки міжкласові, скільки внутрішньокласові відносини. Дворяни позиваються з дворянами, купці з купцями. Отже, усякого роду процесуальні гарантії важливі для всіх верств суспільства, у тому числі і для експлуататорської верхівки. Судова реформа торкнула інтересів усіх класів, усіх прошарків Російського суспільства. Судова реформа, як і всі реформи 60-70-х років, була наслідком визначеної кризи російського товариства, у тому числі і так називаної кризи верхів, під яким розуміють звичайно усвідомлення панівним класом та правлячою верхівкою необхідності тих або інших змін. Треба сказати, що судової реформи бажали, здається, більше, ніж селянської. Якщо більшість поміщиків усупереч здоровому глузду не хотіло розкріпачення селян, то в реформі суду були зацікавлені усе, крім, хіба що, кондових суддівських чиновників, що мають недурний прибуток від неправосуддя і не бажаючих пристосовуватися до нових порядків. І, зрозуміло, прихильником судової реформи, як і реформи селянської, виступав у першу чергу сам імператор Олександр II, а так само його брат Костянтин Миколайович, що притримувався навіть більш радикальних поглядів. 2. ДОРЕФОРМЕНИЙ СУД В УКРАЇНІ Різноманітні важелі державної машини самодержавства почали виявляти свою нездатність до середини XIX століття, але, мабуть, жоден з органів державного апарату не знаходився в настільки кепському стані, як судова система.

Поворот уряду у відношенні до судової реформи з переоцінкою її інститутів стався наприкінці 1858 - початку 1859 р. під впливом рішення скасувати кріпосне право з наділенням селян землею. Необхідність нагальної судової реформи диктувалася економікою країни, що знаходилася в застої. Без її не можна було розраховувати на допомогу іноземного капіталу. Таким чином, судова реформа ставала очевидною для урядових кіл. Проте вони заперечили в той же час інститути, відомі країнам Заходу, що гарантували недоторканість особи, власності, режим законності.4 4. Судова реформа 1864 року. Судова реформа 1864 року - ліберально-буржуазне перетворення царським урядом усієї судової системи і порядку цивільного і карного процесів у Росії. Реформа внесла значні зміни в судоустрій кріпосницької Росії, що відрізнялося вузькостановою системою, прямою залежністю суду від адміністрації, різноманіттям і численністю судових інстанцій, інквізиційним характером процесу, заснованого на теорії формальних доказів. Реформа відбила класові інтереси росіянкою буржуазії, що із метою зміцнення своїх позицій потребувала в оголошенні формальної рівності всіх перед судом, у затвердженні початків буржуазної законності. Це проявилося у введенні суду присяжних, адвокатури, реорганізації прокуратури, у новій організації судового процесу і судових заснувань. Характеризуючи економічну і політичну сутність селянської реформи 1861 р., В. І. Ленін підкреслив нерозривний зв'язок усіх реформ 60-х рр. XIX ст.: «Якщо кинути загальний погляд на зміну всього устрою російської держави в 1861 році, то необхідно визнати, що ця зміна була кроком по шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну монархію. Це вірно не тільки з економічної, але і з політичної точки зору. Достатньо пригадати характер реформи в області суду, управління, місцевого самоврядування і т.п. реформ, що пішли за селянською реформою 1861 року, - щоб переконатися в правильності цього положення».5 Судовими статутами 1864 року створювалася оригінальна й ефективна система правосуддя. Вона мала дві гілки, дві підсистеми, що об'єднував вищий судовий орган - Сенат: загальні суди і світові суди. Крім того, існували суди особої підсудності: військові, волосні, комерційні та інші, створення яких передбачалося іншими законодавчими актами. Слідує також мати на увазі, що проведення судової реформи продовжувалося до кінця XIX століття. Перші загальні суди почали діяти тільки в 1866 році, вони поширили свою діяльність лише на десять із губерній центральної Росії. На іншій же території країни продовжували діяти старі суди, що керувалися іншим процесуальним законодавством. Адміністративно-територіальний і судово-територіальний поділ імперії після реформи не збігалися. Повіти і міста були розділені на ділянки мирових судів. Територія, підвідомча окружним судам, охоплювала декілька повітів, округи судових палат - декілька губерній. Окружні суди були судами першої інстанції загальних судів, судові палати - судами другої інстанції. На початку ХХ століття в імперії було 106 окружних судів і 14 судових палат. «Батьки» судової реформи пояснювали таку судово-територіальну структуру сполученням мирової та загальної юстиції, а також браком кваліфікованих юристів для створення загальних судів у кожнім повіті.

Мирові судді вирішували справи одноосібно. Вони знаходилися при мировому окрузі (повітовому, міському), що ділилися на декілька дільниць. У мировому окрузі були також почесні мирові судді, що разом із мировими дільничними суддями даного округу утворювали вищу інстанцію - з'їзд мирових судів. У окружний суд, що засновувався на декілька повітів, входили голова і члени суду. Судова палата засновувалася в окрузі, що об'єднував декілька губерній або областей (по особливому розкладу). Вона ділилася на департаменти, що складалися з голови і членів департаменту. Для завідування судовою частиною в Сенаті були збережені в якості верховного касаційного суду касаційні департаменти по карних і цивільних справах. Прокурорський нагляд здійснювали обер-прокурори, прокурори і їхні товариші і здійснювався під спостереженням міністра юстиції як генерал-прокурора. «Устав про покарання, що накладаються світовими суддями» являвся кодексом, у який були виділені з «Укладення про покарання карних і виправних» менше серйозні злочини (проступки), підвідомчі мировим суддям. Статут складався з 13 глав. Перша глава містила загальні положення і перелік покарань за злочини, передбачені статутами. Глави 2-9 були присвячені дрібним злочинам проти суспільного і політичного ладу, проступкам проти порядку управління і т.д. У главах 10-13 говорилося про проступки проти особистої безпеки, проти сімейної честі і т.д. «Устав карного судочинства» (кримінально-процесуальний кодекс) визначав компетенцію судових органів по розгляду кримінальних справ, загальні положення, порядок виробництва у мирових установленнях, порядок виробництва в загальних судових місцях, вилучення з загального порядку карного судочинства. Відповідно до статуту, мировий суддя розглядав кримінальні справи в межах відведеної йому компетенції, проте справи деяких осіб (наприклад, духівництва) підлягали відомству інших судів; із компетенції мирового судді виключалися справи таких осіб, притягнення яких до відповідальності змінювало склад злочинного діяння або спричиняло посилення покарання. Основними стадіями в карному процесі, відповідно до Статуту, були: попереднє розслідування, передання суду, підготовчі розпорядження до суду, розгляд справи, виконання вироку. Розрізнялися такі вироки: остаточні (який підлягали перегляду тільки в касаційному порядку, тобто не по суті, а лише по питанню про їхню законність або незаконність) і неостаточні (що допускали можливість перегляду справи по суті, тобто в порядку апеляції). «Устав цивільного судочинства» (цивільний процесуальний кодекс) розрізняв судочинство цивільних справ у мирових і судово-адміністративних установленнях (у суді земських начальників і повітових з'їздів) і судочинство в загальних судових місцях. У Статуті, що відбив основні принципи буржуазного права, найбільш послідовно здійснені початки змагальності, сторони в ньому повинні були забезпечувати докази. Нижчою інстанцією був окружний суд, апеляційною - судова палата. Слухання справи відбувалося у відкритому судовому засіданні. Судові статути ввели суд присяжних і інститут судових слідчих, була реорганізована прокуратура, заснована адвокатура і проголошені такі буржуазно-демократичні принципи судочинства, як гласність, усність, змагальність.

Реферат на тему: Судебная реформа на Украине (Судова реформа в Укра©нЁ) (Автор: Зигель Сергей, студент)

Реферат Судова реформа в Укра н