Реферат на тему: Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта) (Автор: vensky, студент)

Раздел: История экономических учений ВСЕ РАЗДЕЛЫ

смотреть на рефераты похожие на "Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта) " Черкаський iнститут економiки I права Ф-т : Менеджмент безпеки бiзнесу Контрольна робота з предмету “ Iсторiя економiчних вчень”на тему: Економічне вчення А. Сміта Виконав: ст. гр. МБЗ-1 Стецiв М.Я. Львiв 2001 р. Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного періоду. В його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична буржуазна політична економія набула найвищого розвитку. Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного чиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. В 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. В 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, він оселився в- рідному місті Кірколді, де працює над своєю книгою «Дослідження про причини і природу багатства народів». Вона була опублікована в 1776 р. і принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт працював митним комісаром Шотландії. Наоліюючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її комплексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджує «людину економічну». Це дослідження не ізольоване від двох інших аспектів людської природи. Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він вдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, які вивчає, і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявляється в тому, що у Сміта звичаї, інститути, економічні категорії змінюються. Неоднакові вони і в різних народів, і вивчення, і пізнання їх можливе лише в процесі еволюції. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини — намагання покращити своє становище. Трудове походження життєвих благ змушує людину приносити в жертву «своє дозвілля, свободу, спокій», тобто терпіти певні тілесні й душевні тягарі. Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати, обмінювати один предмет на інший» — одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність.

Отже, Сміт не робив різниці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника і розрізняв їх лише кількісно. Сміт визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив до фізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростання народжуваності, отже, збільшення пропозиції робочої сили на ринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати. Значну роль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам, які мають переваги перед робітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитись мають можливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого позбавлені робітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці. Прибуток у Сміта має трудову субстанцію. Він писав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться. до двох частин, одна з яких оплачує їх винагороду, а друга — прибуток їх наймача на весь авансований ним фонд матеріалів і заробітної плати» В даному разі прибуток виступає як різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. А прибуток — це результат неоплаченої праці. Сміт виступає проти тверджень тих, хто називає прибуток платою за працю по нагляду і управлінню. Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Розмір прибутку визначається розміром капіталу. А це означає, що Сміт розглядає прибуток як породження всього капіталу, як результат продуктивності капіталу. Прибуток виступає в нього і як винагорода капіталіста за працю та ризик. Отже, непослідовність у розумінні вартості (у Сміта — цінність) позначились і на трактуванні прибутку. Він у Сміта виступає то як породження праці, то як результат функціонування капіталу. З прибутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Величина процента і його рух у нього слідують за величиною норми прибутку, яка з розвитком промисловості Ц торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження норми прибутку, а отже, і процента Сміт розглядає як прояв економічної розвинутості здоров'я нації, які забезпечуються природним порядком. Йому протидіє будь-яка монополія. Тому Сміт виступає як непримиримий супротивник всякого роду монополії і привілеїв. Земельна рента у Сміта — це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал. Рента, підкреслює він, не пов'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж до землевласника, то він користується вигодами капіталовкладень, тому що при відновленні орендного договору вимагає підвищення плати. Джерело ренти Сміт визначає по-різному. Виходячи з позицій трудової теорії вартості, він ренту, як і прибуток, розглядає як відрахування від праці робітника. Інше трактування походження ренти пов'язане у Сміта з його теорією витрат виробництва.

Слід зазначити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченої на виробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Це питання ставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. У XVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почала формуватись трудова теорія вартості як економічна доктрина. І Сміту, безумовно, належить певна роль в її розвитку. На відміну від Петті, який вважав, що праця створює вартість лише в галузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована. У Сміта переплелись дві точки зору на цінність — суб'єктивна і об'єктивна. Суб'єктивна полягає в тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількісну сторону вартості. У трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства. Коли ще праця не була поділена, вона могла служити основою для обміну. З розвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дозволяє одержувати потрібні товари. По-друге, як зазначає Сміт, багатство особи визначається його можливістю одержувати проекти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару. Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^, власною оцінкою, більше праці, ніж віддає. Те ж саме відбувається і з протилежною стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей по виробництву одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову зустрічаймось з поняттям суб'єктивної цінності, проте виводиться вона Смітом не з принципу корисності, що було властивим австрійській школі, а ї принципу праці. Отже, перше з поставлених питань Сміт вирішує однозначно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують шляхом обміну на даний товар. Як же вирішує Сміт друге завдання, тобто питання про складові частини ціни товару? На перший світогляд, нелогічною є сама постановка такого питання. Дійсно, про які складові частини ціни може йти мова, якщо вона визначається працею? Справа в тому, що до цього Сміт розглядав обмін товарів у простому товарному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою в товарах. В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступають як продавці товару робоча сила, а капіталісти — як його покупці. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, яка, як і інші товари, має «дійсну і номінальну ціну»^. Фактично йдеться про номінальну і реальну заробітну плату.

Реферат на тему: Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта) (Автор: vensky, студент)

10 Экономическое учение А Смита